Київ
ВНЗ за кордоном чи в Україні. Як обирають учні КМДШ
04.07.23
205

ВНЗ за кордоном чи в Україні. Як обирають учні КМДШ

В часи, коли сьогоднішні випускники шкіл тільки народилися, навчання закордоном було привілеєм обраних – тих, чиї батьки мали відповідні зв’язки та чималі кошти. Час йшов і закордонні ВНЗ ставали ближче та доступніше завдяки програмам обміну, міжнародним олімпіадам, стипендіальним програмам. 

З року в рік українських студентів за кордоном ставало все більше, а дитячі мрії навчатись в Європі чи Америці – реальніше. Та чим доступніше ставали іноземні заклади освіти, тим більшу конкуренцію в боротьбі за розумних та обдарованих студентів почали відчувати українські ВНЗ. Що стало значним поштовхом для їх розвитку, пошуку нових методик та підходів, відкриття спеціальностей, які відповідають потребам сучасного ринку. 

Чи досі випускники мріють лише про закордонні ВНЗ? Чи є для них реальними конкурентами українські освітні заклади? Як на вибір університету та країни для подальшого навчання впливає війна в Україні? Які українські ВНЗ абітурієнти вважають найкращими? Про все це ми поспілкувались із випускницями 11 класу мережі приватних шкіл КМДШ Софією Бланар та Юлією Нєгановою. 

 

– Дівчата, скажіть, будь ласка, чи ви вже обрали куди вступати та де це буде, за кодоном чи в Україні? 

Юлія Нєганова: – Так вийшло, що навчальний рік ще не закінчився, але я вже вступила. Я студентка Hanze University of Applied Sciences, який знаходиться в Нідерландах. 

Софія Бланар: – Я буду вступати в Україні. Закордонні ВНЗ не розглядаю, бо моє рішення – навчатись тут, у своїй країні. Я обрала напрямок економіка бізнесу і буду подаватися в чотири університети: Львівський національний університет імені І. Франка, Державний торговельно-економічний університет, Київський національний університет імені Т. Шевченка та Київський національний економічний університет. 

 

– Юліє, чому саме закордонний ВНЗ? Чи розглядали ви українські навчальні заклади? 

Юлія Нєганова: – Я розглядала можливість навчання закордоном ще до початку повномасштабного вторгнення. Переважно через те, що у нас дуже мало університетів, які мають дійсно потужну програму зі спеціальності, яку я обрала. Я хочу стати дизайнером інтер’єрів. В Україні це – або курси, що не є вищою освітою, або в основі суто класична база підготовки: академічний малюнок, перспектива, тонкощі штрихування. А за кордоном навчальна програма складається і з творчої складової, і з технічної – знання з математики, фізики, архітектури. Спочатку схилялась до вступу в Польщі, та спіймала себе на думці, що українських студентів нині там буде дуже багато і я побоювалась аж занадто лояльного ставлення. Мені хотілось конкурентної боротьби, показати свої знання, досвід, бажання і змогу працювати. Нідерланди – це дуже яскрава країна, готова до нових інтернаціональних студентів, культурного обміну і, найголовніше, вони не сприймали мене, як студентку-біженку – оцінювали лише за знаннями та уміннями. Хоча вступ був непростий, треба було готувати сертифікат підтвердження рівня англійської мови, мотиваційний лист з оцінками, портфоліо робіт, у другому раунді – два тестових завдання та особисте інтерв’ю. Це така перевірка наскільки ти готовий та впевнений у своєму виборі професії. 

 

– Софіє, а чому ви беззаперечно обираєте Україну для подальшого навчання? 

Софія Бланар: – Все почалося з кінця 7 класу. Тоді мій брат вступив до Канади, але себе я бачила лише тут. Одна справа поїхати кудись відпочити, як турист, а інша – навчатись та жити цілих 4-6 років. А я хочу будувати своє життя тут, розвивати і змінювати свою країну. Тому і вчитись я маю тут, щоб розуміти середовище, як налаштоване суспільство, який внесок я можу зробити. Батьки були проти, але з початком війни, побачивши, що моє рішення незмінне, вони сприйняли це, як прояв патріотизму і реально доросле виважене рішення. 

 

 

– Чи допомагала вам школа та вчителі у підготовці до вступу та виборі ВНЗ? 

Софія Бланар: – Я прийшла до КМДШ в шостому класі та, відверто кажучи, перші п’ять класів взагалі не хотіла вчитися. Вступний тест в КМДШ завалила повністю, лише українська мова була посередня. Мене прийняли дивом і на випробувальний термін. І от тут я зрозуміла, що навчання може бути цікавим, креативним, без механічного зубріння дат, фактів та формул. Значну роль відіграли вчителі, бо в КМДШ викладачі, яким не все одно розумієш ти чи ні, цікаво тобі чи ні. Наприклад, історію ми вивчали через проєкти, квести, дебати. На математиці один з учнів створив реп по аксіомах і теоремах. А потім, коли відбулось знайомство з економікою, мене просто захопило. 

Юлія Нєганова: – Найбільше з чим мені допомогли – англійська. Я прийшла в КМДШ три роки тому і знання з англійської мови у мене були жахливі, я завчила декілька десятків слів, але говорити не могла. І ось за три роки я вільно говорю англійською мовою на рівні вступу в закордонний університет і подальшого повноцінного навчання англійською. 

Софія Бланар: – До речі, англійська стала для мене показником зміни рівня моїх знань. До КМДШ у мене також був майже нульовий рівень англійської. Мені здавалась, що я його ніколи не знатиму добре. І от, одного разу, в 10 класі, я зайшла в гості до своєї старої школи та потрапила на урок іноземної мови. А у мене там була репутація учениці, яка взагалі не знає англійської. Мої провальні відповіді на уроках розбирали на цитати. І от сиджу я з класом, який вважається дуже сильним, у кожного другого додаткові заняття з репетиторами і я показую знання на один-два рівні вище ніж вони. 

Юлія Нєганова: – А ще у нас дуже сильна емоційна та моральна підтримка з боку вчителів. Коли ти втомлюєшся готуватись, починаєш сумніватись, вони щиро вірять в тебе та допомагають. 

 

– Як ви готуєтесь до НМТ? Чи хвилюєтесь? 

Юлія Нєганова: – Я готуюсь, але для мене від результатів НМТ вже нічого не залежить. Тому з психологічного, емоційного боку мені легше йти на тестування. 

Софія Бланар: – Я не скажу, що я якось окремо готуюсь. Абсолютно достатньо того, що ми робимо на уроках: дуже багато чого повторюємо, пропрацьовуємо матеріал, читаємо англійською, тренуємось проходити тест за певний ліміт часу. Бо час – це моє слабке місце, я можу почати нервувати саме через обмеження по часу. 

 

– Коли варто починати готуватись до вступу та визначатись із майбутньою професією? 

Софія Бланар: – Це абсолютно індивідуально. У мене є знайома, яка просто живе підготовкою, починаючи з 9-го класу, а інший знайомий взагалі не готується і сподівається здати на 150 балів. У мене своя окрема мета не просто стати студенткою, а вступити на бюджетну форму навчання. Це як визнання мого рівня знань, моєї роботи над собою, моєї мотивації працювати в Україні та рухати її вперед. 

Юлія Нєганова: – Не поспішайте з вибором професії, дайте собі час, не порівнюйте себе з іншими. Але й не виправдовуйте лінь пошуками себе.. Ми звикли чути від батьків, що до певного віку треба здобути професію раз і назавжди, побудувати кар’єру, народити дитину… Наше покоління не вважає, що потрібно кудись бігти й вирішувати тут і зараз. Варто отримувати досвід, змінюватися, обирати й рухатися далі. Головне – дослухатись до себе. 

 

– Якими найголовнішими критеріями ви керувались при виборі університету? 

Юлія Нєганова: – Я звертала увагу на досвід навчального закладу, щоб у них було розуміння, що зі студентом робити та в якому напрямі його рухати. А от мінусом для мене є надмірна популярність, розкрученість, така собі «дешева» репутація і хоч найменша підозра у хабарництві. 

Софія Бланар: – Я не люблю і не вірю в повноцінне онлайн-навчання. Тому одним із критеріїв вибору був офлайн-формат. Я навіть познайомилась із ректором КНУ, щоб оговорити саме це питання. Другий – це студентське життя. Я дуже активний діяч в школі, тому мені важливо, щоб студентська рада університету була не для галочки, а справді розвинена та дієва. Третій – відгуки чинних студентів. А от куди б я ніколи не пішла, це в заклади з «мажорською» репутацією, такою псевдоелітарністю або туди, де керівництво йде проти студентів, їхньої ініціативи, думки, позиції. 

 

– Юліє, чи плануєте ви повернутися до України після навчання? 

Юлія Нєганова: – Все буде залежати від ситуації: і тут, і там. Що на той момент буде в Україні, які професійні можливості будуть для мене і також, які перспективи мене пов’яжуть з Нідерландами. Ціль у мене – знайти себе, зрозуміти себе як особистість, що мені подобається, розкритися в професії, спробувати набагато більше ніж зараз. 

 

– Софіє, ви зазначали, що залишаєтесь навчатись в Україні, бо плануєте бути рушієм змін української економіки та суспільства. Що саме ви хочете змінити? 

Софія Бланар: – Через війну з України виїхало дуже багато людей, а головне – виїхав бізнес, прибутковий бізнес, підприємці. І це дуже вдарило по нашій економіці. Я б хотіла зробити свій внесок у її відновлення та стабілізацію. Стосовно соціальних змін, є громадські організації, які впливають на нашу країну. Наразі я працюю в одні ГО, планую вступити ще в одну, підтримую ініціативні проєкти. Нині я роблю це, вкладаючи свій час та уміння, згодом, коли матиму власний бізнес, додам до цього фінансову складову. Отак разом і допомагатимемо країні йти до змін. 

 

Щороку випускники КМДШ стають студентами найкращих навчальних закладів України та світу, так наші колишні учні отримують вишу освіту в: Київському національному університеті ім. Шевченка, Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Державному торговельно-економічному університеті, Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця, Київському національному лінгвістичному університеті, Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна, IMI International Management Institute (Switzerland), Uniwersytet SWPS (Poland), Webster Vienna Private University (Austria), Royal Crown Academic of Toronto (Canada), UPV Universitat Politècnica de València (Spain), The University of Sheffield, England, Hanze University of Applied Sciences (Netherlands) та в інших. 

Навчання в іншій країні – це неоціненний досвід соціальної інтеграції, культурного обміну, інакших освітніх підходів, та, що найпривабливіше – диплому, який визнається більшістю країн Європи чи США. Проте, українські ВНЗ часто недооцінюють: вони також дають високий рівень знань, релевантних саме в наших реаліях, потужні соціальні ініціативи та розуміння. Адже нині українське суспільство надзвичайно об’єднане, воно готове до змін і воно вже є потужним рушієм, об’єктом та суб’єктом цих змін. І де ви не навчались, ви назавжди залишаєтесь українцем чи українкою, частиною незламної нації та прекрасної країни! 


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Вам може бути цікаво
Більше матеріалів
Цікаве від КМДШ без спаму
Отримуйте корисні статті, новини та анонси подій
Ваше ім'я *
Помилка заповнення
E-mail *
Помилка заповнення
Підписатися

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: