Як навчити дитину подорожувати?
Мандрівка – така бажана подія, як для дорослих, так і для дітей. Але хто сказав, що для цього потрібно потрібно залишати межі рідного міста? Цього року Школа вихідного дня КМДШ підготувала декілька оновлених курсів, завдяки яким дитина опанує нові навички. Ми поговорили з пані Анастасією Романченко, викладачкою курсу “Я – мандрівник”. Саме це інтегроване перевтілення має на меті навчити дитину командній роботі, критичному мисленню, самостійності та багатьом іншим навичкам, що будуть корисні як у мандрівці, так і у повсякденному житті.
Яку цінність несуть в собі мандрівки для дитини? Що саме варто врахувати, мандруючи з дитиною?
– Наш світ настільки інтегрувався і пережив всі процеси глобалізації, що його впевнено можна назвати – «світ без кордонів». І сучасному поколінню дітей в цьому безмежно пощастило. Вже «тут і зараз» мама чи тато може купити квиток, сісти у літак і зустріти захід сонця разом з ними в Римі чи Парижі, або застрибнути у потяг і опинитися в Карпатах. Ця швидкість прийняття рішень дорослими впливає і на дітей. Вони стають більш адаптивними й толерантними до змін. Кожна мандрівка – це «калейдоскоп вражень», які складають малюнок власного Всесвіту дитини. Чим більше таких вражень, тим більше «Helicopter view» («широта бачення») – однієї з основних навичок, яку варто опанувати дитині майбутнього, адже світ постійно змінюватиметься … і це варто прийняти.
Після кожної мандрівки ваша дитина повертається іншою, так само як і ви, за умови, що це «усвідомлене мандрівництво». У мандрівці з дитиною ви – не просто мама чи тато, ви – екскурсовод, гід, дослідник, першовідкривач і провідник у нові світи. Про це варто пам’ятати, як мандруючи вулицями Нью-Йорка, так і відкриваючи для себе старенькі вузькі вулички власного міста. Дитина постійно за вами спостерігає і споглядає вас. Якщо вам цікаво пізнавати нове і з захопленням згадувати історії зі свого дитинства, прокладати нові маршрути й міряти відстань до найближчого кафе кроками, відшукувати потаємні двері й читати всі старовинні таблички на будинках — то це буде робити й ваша дитина. В цьому випадку спрацьовує «ефект дзеркала» і дитина транслює вас в безпечному для себе просторі. Я часто зустрічаю дітей, які відвідали 25 країн світу і пам’ятали лише назви готелів у 2-3 країнах. Але так само часто доводиться бачити дитину, яка знає всі назви гір українських Карпат, відстані між містами й може прокласти маршрут на карті. Це – не про рівень інтелекту дитини, це – про усвідомленого дорослого поряд, який готовий відкривати цей світ разом з нею.
Якщо вам цікаво пізнавати нове і з захопленням згадувати історії зі свого дитинства, прокладати нові маршрути й міряти відстань до найближчого кафе кроками, відшукувати потаємні двері й читати всі старовинні таблички на будинках — то це буде робити й ваша дитина. В цьому випадку спрацьовує «ефект дзеркала» і дитина транслює вас в безпечному для себе просторі.
Як ви вважаєте з якого віку можна відпускати дитину хоча б у невеликі подорожі без батьків?
– Насправді для дитини подорож – це не про «поїхати кудись дуже далеко», це про «змінити малюнок перед очима». Саме тому діти 3-5 років так радіють пошукам нового дитячого майданчика чи походам у парк на озеро. Для них важливо, що це – «щось нове і це можна пізнавати», можна торкатися, нюхати та спробувати на смак, наздогнати й роздивитися. В цей момент варто бути поряд, аби дати відповіді на запитання юних «чомучок». Та настає період у житті дитини під назвою «я сам (сама)», коли з’являються перші таємниці й хочеться випробувати власні сили без нагляду дорослих. Тут постає питання довіри між вами та формування самостійності. Перший похід в магазин і в школу без дорослих – це і є перша самостійна мандрівка вашої дитини з купою пригод на шляху, яка також розвиває фінансову грамотність. І добре, коли її ініціює саме дитина. Проговоріть з нею всі правила і можливі варіанти дій та дайте можливість випробувати власні сили. Повірте, ваші першокласники чи другокласники з цим впораються і ви будете ними пишатися.
Якщо говорити про подорожі на довший термін, то для цього гарно підійдуть дитячі табори. Саме у них діти вчаться комунікувати між собою, справлятися самостійно з викликами та навіть знаходити власне хобі. З дитячого табору ваша дитина повернеться дорослою до непізнаваності, впевненою у собі та зацікавленою життям, якщо ви правильно підійдете до питання вибору табору і зробите це разом. Важливо проговорити з дитиною, що поїздка у табір – це її вибір, але ви завжди поряд і на зв’язку, якщо їй раптом знадобиться допомога чи підтримка. В цьому випадку подорож буде усвідомленою і безпечною.
Як передати дитині, яка скептично ставиться до всього нового, любов до нових вражень?
– «Дитина приходить у цей світ з природною цікавістю до пізнання», – саме про це говорить відомий вчитель-гуманіст сучасності Ш. Амонашвілі, і я повністю погоджуюсь з ним. Завдання дорослого – направити цей «природний подив» дитини в ту сферу знань, яку вона хоче дослідити та створити умови для цього. Якщо дитина скептично ставиться до всього нового, то над цим «добре попрацював» дорослий. Любов до нових вражень може зародитися і жити лише в оточенні людей, які вміють любити й захоплюватись. Не страшно втратити «вміння дивувати», страшно втратити «вміння дивуватись». І починати щось змінювати варто не в дитині, а в собі. Вчені довели, що дитина до 7 років щодня робить щось «вперше» в 10 разів частіше, ніж доросла людина. Саме тому, діти легше сприймають адаптацію до нових умов. Спробуйте зробити щось вперше для себе, а потім – разом з дитиною. Саме так з’являються справжні емоції, які породжують інтерес до життя, любов до нових вражень та розвивають мислення.
Любов до нових вражень може зародитися і жити лише в оточенні людей, які вміють любити й захоплюватись. Не страшно втратити «вміння дивувати», страшно втратити «вміння дивуватись».
Деякі сучасні діти не бачать необхідності, наприклад, вчити додавання або множення, бо калькулятор є у кожному телефоні та завжди під рукою. Як ви доносите дітям, що вміння користування картою та орієнтуватися на місцевості без GPS є важливою навичкою для будь-якої людини?
– Насправді це – міф. Діти не вміють користуватися GPS-навігаторами і це стосується навіть підлітків. Ці вміння ми розвиваємо на уроках і під час практичних занять на місцевості. Чому — міф? Бо для того, аби у дитини виникло бажання навчитися і користуватися такими пристроями, перед нею повинен стояти певний життєвий виклик, який активує мислення. Наприклад: самостійно доїхати до бабусі або зустрітися з вами у торговому центрі. Коли немає подібних викликів життя, тобто дитині чітко пояснюють, як доїхати, або надсилають по неї водія, то і потреби у формуванні навичок з навігаторами в неї не виникає. Будь-яка практична навичка формується на власному досвіді та усвідомленні, що з викликом треба впоратись самостійно, без допомоги дорослого. У світі сучасних дітей слова «важливо» і «треба» не діють, є – «мені це потрібно, бо це допоможе мені…». Якщо дитина усвідомлює, де саме вона може скористатися цією навичкою, а батьки співпрацюють з вчителем і допомагають у тренуванні, то дитина обов’язково її опанує.
Запам’ятайте: не всім дітям потрібні карти та знання легенди, і не варто вже сьогодні вночі прокладати маршрути з GPS, бо «йому (їй) це треба». «Треба», як правило, дорослим, а у дітей на все є час. Дозвольте їм самостійно прийти до пізнання чогось нового, бо голосніше за всіх: «Мені це не треба!» кричать ті діти, яких змушують пізнавати щось.
Які цінності ви формуєте у рамках курсу “Я — мандрівник”?
– «Ми зараз тут, аби творити життя разом!» – саме це для мене цінно. Намагаюся, щоб діти зрозуміли, що де б вони не знаходились, у якому б куточку не опинились — цінним є момент «тут і зараз». Дуже важливо, хто зараз поряд і як ви взаємодієте, аби створювати щось нове. Чи навчаєтесь ви новому, щоб зробити власний внесок? Чи знайшли свої сильні сторони та чи вдалося вам помітити сильні сторони того, хто поряд? Як доповнити й наповнити один одного ідеями, щоб створити щось якісно нове і неповторне? Знайшовши відповіді на ці запитання, дитина зможе складати у свою власну скарбничку враження і наповнювати її.
Заняття на вашому курсі “Я — мандрівник” також включають формат квестів. Які компетенції можна розвинути у дитини через квести?
– Квест – це також навчання, яке містить у собі роботу в команді, комунікацію і пошук креативних рішень, долаючи перепони. Діти – це «маленькі дорослі», і вони постійно перебувають у пошуку. І поки ми шукаємо сенс життя, вони шукають пригоди. Їх приваблює не кінцевий результат (скарби чи винагороди), а процес цього пошуку. Ми дуже часто плутаємо ці поняття, бо радість вони, як правило, проявляють в кінці. Насправді ейфорія в кінці – це накопичена радість у процесі пошуку скарбів. У дітей з’являється спільна ціль, тому рух до результату стає простішим. Вони вчаться швидко домовлятися і йти на компроміси, адже від цього залежить спільний результат. У процесі квесту яскраво проявляються лідерські та управлінські якості, діти самостійно формують правила поведінки у школі. Це – різні речі, адже надихнути команду, організувати роботу, розподілити обов’язки та побачити сильні сторони кожного можуть 4 різні дитини. За цим цікаво спостерігати в процесі квесту. А ще цікавіше бачити, як діти розвивають ці навички з кожним роком все більше і створюють круті командні проєкти, розуміючи, що найбільша цінність будь-якого проєкту – це команда.
У процесі квесту яскраво проявляються лідерські та управлінські якості, діти самостійно формують правила поведінки у школі.
Що саме з пам’яток архітектури або природи може зацікавити дітей різного віку?
– На щастя, не має чіткого списку пам’яток архітектури й природи та списку навичок, які дитина повинна опанувати у 5, 7 чи 10 років. Ви можете закохати дитину у музей у 5 років, а можете зробити так, що вона більше ніколи не захоче відвідати жодного музею у світі. І це знову – про змістовних дорослих. Насправді, на нас лежить велика відповідальність і це варто усвідомлювати. Ви не зможете змусити дитину зацікавитися чи полюбити щось. Ви можете показати їй, що вам це цікаво. Дитина має право на вибір, тому потрібно дозволити їй його робити. Лувр і Києво-Печерська Лавра, замки Німеччини та України можуть бути цікавими як в 5, так і у 25 років. Річ у тім, як і через що ви їх пізнаєте: граючи у гру, переглядаючи відео чи проходячи квест, чи, можливо, споглядаючи все це з висоти пташиного польоту.
З початком карантину різко виріс попит на внутрішній туризм Україною. Порекомендуйте декілька цікавих місць, у які можна поїхати разом з дитиною.
– Мене надзвичайно тішить той факт, що українці почали помічати надзвичайну красу нашої країни, її багатство і силу. Виявилося, що ми маємо власні «Українські Мальдіви» та «Український Гранд Каньйон». Виявилося, що не обов’язково летіти на острів Шрі-Ланка, адже ми маємо свій таємничий «Джа». Ці, нібито очевидні, відкриття, які поряд з нами вже сотні років, нам дозволили побачити обмеження. Це наштовхує на думку, що обмеження – це не завжди погано. Обмеження – це майже завжди про розвиток, адже доводиться шукати креативні рішення та інколи вони настільки поряд, що ми дивуємося від того, що «окуляри весь час були на голові», а ми шукали їх по світу.
_____________________________
Школа вихідного дня – напрямок приватної Креативної Міжнародної Школи для дітей 5-12 років. Заняття відбуваються у вигляді інтегрованих курсів (перевтілень) із різноманітних дисциплін. Навчання проходить щотижня – кожної суботи протягом цілого дня.
Кожен навчальний блок має тематичне спрямування та закінчується проєктами, що обирає та презентує кожна з груп.
Результат:
– отримання різноманітного практичного досвіду з різних видів діяльності;
– гармонійний розвиток дитини (творчий, фізичний, гуманітарний, природничо-технічний);
– розкриття талантів/ схильностей/ зацікавлень дитини;
– cоціалізація, цікаве спілкування в середовищі однолітків.
Суботні заняття від приватної школи КМДШ чекають на вас за адресами:
📍вул. Голосіївська 13Г
📍Дніпровська набережна 14Л (ЖК RiverStone)
Реєстрація на заняття https://bit.ly/3iXMpX9
Також ви можете придбати подарунковий сертифікат на відвідування Школи вихідного дня.