452
КМДШ_story#9. Весь світ – театр… Як обрати свою роль?
«Щодня ми виконуємо певні ролі. Про це не говорять, але це закладено у підсвідомості побудови гармонійного здорового суспільства. І ці ролі можуть змінюватися залежно від заданих обставин.
Дехто, розплющивши очі зранку, забуває «встати з правильної ноги» та пів дня грає роль обуреного сонного носія всесвітньої бентеги життя. Інші вдягають «рожеві окуляри» та живуть мріями і мареннями. І це їх право та вибір. Нам лишепотрібно обрати свою роль та із розумінням й емпатією жити у суспільстві різножанрових акторів. Головне – розуміти, що кожна роль є особливою та неповторною!»
Сьогодні спілкуємося з чарівною Томою Бурлакою, харизма якої підкорює, драйв – заворожує, а любов до життя – надихає. Наша вчителька курсу Art-dramaпроводить аналогію між життям і театром, сценічною та життєвою роллю… Дізнаємось, чи існує між цими ролями кордон…
Пошук своєї ролі або «юний шпигун»
«Весь світ – театр, а люди в ньому – актори…», – одна з найпопулярніших цитат Вільяма Шекспіра, з якою знайомий чи не кожен. А от чи кожен погоджується з нею?
Із цією сценічно-життєвою (чи життєво-сценічною) філософською синергією я познайомилася на уроках світової літератури, коли була ще школяркою. Вона справила на мене неабияке враження! Тоді, повертаючись додому із занять, я подумала: а дійсно, стільки людей зустрічаються на шляху, і в кожного з них своя доля, свої турботи, своє щастя, своя гра. Мені захотілося зрозуміти трохи більше, і я почала спостерігати (у акторській діяльності це називається «акторським спостереженням») за людьми. Так і стартувала моя підліткова шпигунська місія під назвою «Сканування. Аналіз. Практика».
Метою завдання було:
- Пошук та виявлення емоцій та станів незнайомих людей. Для реалізації цього пункту були обрані багатолюдні місця. Потрібно було абстрагуватися від зовнішніх факторів та цілеспрямовано аналізувати емоції, поведінку, реакції незнайомців. Але я зрозуміла, що такий прийом не дуже доцільний та приємний, коли на мене почали дивитися так само. Адже,коли на тебе витріщаються впродовж тривалого часу, то стає, м’яко кажучи, дискомфортно.
- Спостереження за побутовими реакціями, емоціями та вчинками «своїх» людей. Тут було простіше, бо знайомі люди. Цікаво було відшукати та глибше пізнати різномаїття емоцій та причину їх виникнення.
- Практичне застосування вихідного «продукту» дослідження. Коли назбиралося у моїй підлітковій голові достатньо ролей та їх реалізацій, проаналізувавши, почала відтворювати побачене. Тобто, грати «чужі ролі». Але тут експеримент дав збій, бо аж ніяк не відтворювалися попередні сценарії. І тоді я остаточно зрозуміла, що «грати» потрібно лише свою «роль», писати власний «сценарій», проживати виключно свої «мізансцени».
Як казав геніальний Оскар Уайльд:
«Будь собою. Інші ролі вже зайняті»
Як потрапили до театру
Це сталося на першому курсі бакалаврату, коли я здобувала філологічну освіту.Ще з шкільних років моя вчителька говорила, якщо вступлю до педагогічного університету, то обов‘язково маю спробувати себе у ролі акторки, адже при НПУ ім. Драгоманова уже майже 18 років активно працює та щорічно поповнюється народний студентський театр «Вавилон».
Ця думка жевріла та достигала у моїй голові з самого початку студентського життя. У жовтні я побачила оголошення про кастинг в омріяний театр, підготувала поезію, прозовий твір, усе вивчила напам‘ять, тренувала вдома інтонації, міміку і… Захворіла за день перед кастингом. Дуже засмутилася, але подумала і зробила висновки, що,мабуть, так і треба. Що ж, готуватимусь на наступний рік.
Вистава «Фізіологія» театру «Вавилон»
Після одужання, повернувшись до навчання, дізналася від свого студентського куратора, що скоро відбудеться «Свято першокурсника» й охочі можуть показати свої таланти. Мене ця пропозиція дуже зацікавила, тим паче серед членів жюрі буде й режисерка театру, а це шанс.
Після того, як я вдало виступила на святі, до мене підійшли двоє дівчат (як виявилося – акторки «Вавилону») і запросили на пробні заняття театру. З тих пір я вже шостий рік є частиною трупи «Вавилон» і дуже щаслива.
Спочатку будо дуже важко звикнути до режиму, поєднувати навчання із репетиціями (тричі на тиждень по 4 години!), але це гарна школа життя і тайм-менеджменту.
Рубрика «Веселі історії з дитинства»
Приміряти на себе різні ролі я любила ще в дитинстві. Кожен, мабуть, пам’ятає сімейні застілля, коли святкові вечори об‘єднували всю родину. Я пам’ятаю такі вечори з років 4-5. Це було незабутньо: щирі розмови, спогади, ностальгія та веселощі. Так от, щодо веселощів… Однією із «фішок» розважальної програми родинних посиденьок були загальні співи та сольні дитячі виступи. Уся моя родина – не лише велика та дружня, а ще й дуже співоча та голосна, тому я щиро не заздрила тодішнім сусідам. 😅
Мабуть, нікого не оминала доля «сольного» виступу на таких заходах. Досі пам‘ятаю, як любила приміряти на себе роль декламаторки чи співачки. А починався показ таких талантів, як завжди із фрази когось з родичів: «А розкажи нам віршика! Ти ж знаєш віршики?» і всі одностайно підтримували цю ініціативу та дружньо просили продемонструвати талант зі словами на кшталт: «Так давно не чув(ла) віршиків» або «Ми тобі поплескаємо!». От останнє мене приваблювало завжди найбільше. І дійсно, після вдалого «Падав сніг на поріг…» родина дарувала безліч посмішок та оплесків. От така «хвилина слави» дитинства, перші примірки ролі.
Також щоліта у дитинстві я бувала у бабусі. Там в мене було багато друзів, безліч простору та свіжого повітря. Можна було гуляти досхочу, бруднитися, вигадувати ігри, влаштовувати пікніки, посиденьки, але в межах поля зору бабусі, бо інакше – самі знаєте…
Одного разу, звісно з дозволу бабусі, я пішла до подруги в гості. Спочатку ми гралися у дворі, і подруга мені розповіла, що є у будинку кімната, в якій лежать безліч гарних та яскравих бабусиних хусток. І тут у дитячих очах спалахнула ідея: створити своє дизайнерське агенство. Ми зайшли до будинку та відшукали ту саму кімнату майбутніх дизайнерів та моделей. Це було просто, зважаючи на те, що батьки подруги займались своїми справами надворі.
Дитяча фантазія не знала меж! Сукні зі скріплених між собою хусток? Легко! Дизайнерські головні убори із яскравих клаптиків? Без питань! Усе, що заманеться! А потім дефіле «червоною доріжкою» з тих самих хусток. Ми так захопилися цією роллю, що не помітили, як зайшли батьки подруги і побачили весь творчий хаос. І fashion week офіційно оголошується закритим. Крапка. Хоча ні, знак оклику!
Чому вас навчив театр
Насправді,багатьом життєвим та важливимречам:
- Правильний розподіл часу та пріоритетів. Поєднувати репетиції тричі на тиждень із навчанням, роботою,прогулянками із сім‘єю та друзями – можливо!
- Відшукати свою роль та жити/грати на максимум. Одягаючи на себе певну роль та задані обставини, починаєш краще розуміти себе та усвідомлюєш, що твоє життя – найцінніша річ.
- Поняття «особистого простору. Одного разу на репетиції актор, що грав головну роль у виставі, раптом зупинився, вийшов з образу та сказав своєму сценічному партнеру: «Ще раз зайдеш у мою мізансцену – я розізлюсь сильніше!». Це був для мене найяскравіший приклад захисту особистого простору. Адже в кожного з нас він свій. І треба розуміти це та тримати допустиму дистанцію.
- Нічого не відбувається просто так. Кожен крок актора на сцені – заздалегідь продумана та мотивована річ. «Плентатися» сценою без мети та причинно-наслідкових зв‘язків – груба помилка. Якщо актор зробив крок – його потрібно пояснити. Так само у житті: нічого не буває «просто так», кожне слово, кожен вчинок, навіть реакція – мають бути мотивованими. Людина має знати, з якої причини, чому та задля чого вона робить той чи інший вибір. Бо інакше – ніяк.
- Емпатія – важлива! Без відчуття емоцій та переживань інших у суспільстві не вийде налагодити взаєморозуміння. Як і у театрі. Кожен актор має відчувати своїх сценічних партнерів, підтримати та підстрахувати в критичних моментах. Така театральна філософія призводить до продуктивних результатів!
Вистава «Блаженний острів Саватія Гуски» театру «Вавилон»
Як опинились у КМДШ
Я завжди мріяла бути вчителькою. Твердо це вирішила у дев’ятому класі та більше не вагалась.
Коли запропонували спробувати себе у КМДШ – сумнівів не було. Так я потрапила на співбесіду, де директорка із ласкавою посмішкою стерла усі залишки мого хвилювання. Це було влітку, школа була наповнена малечею з табору, що із захватом слухали та слідували за своїми наставниками. Мене дуже приємно вразив формат, манера спілкування, дружня атмосфера у стінах школи, яка одразу виливалася на мене безмежним потоком позитивної енергії. Тоді прийшло усталене усвідомлення того, що це – моє.
Безмежно креативний та вільний простір – це мрія для вчителів. І впевнено можу сказати, що моя мрія здійснюється саме у КМДШ. Можливість створювати нові форми, не боятися змін та експериментувати – ось, що для мене наша школа.
Команда
Велике щастя та цінність – працювати у такому модерному, живому, бурхливому, вибуховому колективі. Люди у КМДШ наділені особливими якостями. Кожен із команди – це синергія безмежної людяності та професійності, креативу та знань.
Дуже цінно те, що школа дає можливість розвиватися кожній особистості, адже це гартує та збагачує ресурсами усю команду. Ми професійно зростаємо, маємо змогу вдосконалювати свої навички, вчимося на досвіді своїх колег та ділимося своїм.
Ваші заняття Art-drama– космос 🚀 Розкажіть про них більше
Кожен перший урок у новому класі починається з того, що я повідомляю дітям, чим ми будемо займатися впродовж курсу, що ми будемо вивчати.
І одразу налаштовую їх, що це буде не звичайний урок, ми будемо робити речі, які вони до цього не робили, але урок залишається уроком зі своїми правилами та порядками.
Наприклад, у першому класі заняття проходять у залі зі сценою. Кожна дитина знає, що, перш ніж зайти до зали, потрібно відкинути усі байдики і, якщо енергія переповнює, то можна вивільнити її через додаткове завдання на сцені. Це дуже допомагає розкритися та направити надмірну енергію у правильне русло.
Мета занять арт-драми
Уроки арт-драми у переважній більшості націлені на розвиток особистісних якостей: емоційний інтелект, емпатія, вміння презентувати себе, пошук своєї «ролі» у суспільстві, колективі, розвиток контролю та розпізнавання власних та чужих емоцій.
До цієї мети ми йдемо шляхом акторських тренінгів. Практика, практика і ще раз практика!Теорію ми вивчаємо у ході жвавих занять, так вона краще засвоюється.
Наприклад, щоб розвивати концентрацію уваги, яка важлива як на сцені, так і у реальному житті, я використовую різні практичні тренінги. Один із найулюбленіших називається «Промовляй. Слухай. Чуй». Полягає він у тому, що, перебуваючи у хаотичному русі, потрібно розповідати будь-яку історію і при цьому слухати інші історії. Важливо докладати максимум зусиль, щоб не збитись, намагатись не зіткнутись з іншими учасниками хаотичного руху, контролювати свої рухи та ще й слухати інших.
Після закінчення тренінгу усі по черзі розповідають, що вони почули і бажано вказати, від кого ця інформація надходила. Така вправа тренує концентрацію уваги, зв’язне мовлення, відчуття простору, фантазію та уяву.
Ще дуже люблю вправу «дзеркало», коли один із партнерів у парі грає роль дзеркала, а інший показує рухи, емоції, які дзеркало має точно відтворити. У цій вправі також задіяна концентрація уваги, розвиток пластичності, спостережливості.
Брейн-шторм
Улюблені фільми: «Слова», «Зелена книга»
Улюблені театри: Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого; Київський Академічний Молодий театр (мала сцена); Національний Академічний театр української драми ім. І. Я. Франка; Народний студентський театр «Вавилон».
Улюблені книги: Лінда Муллалі Гант,«Риба на дереві»; Костянтин Станіславський, «Робота актора над роллю»; Оскар Уайльд,«Портрет Доріана Грея».
Цитата: «Будь собою. Інші ролі вже зайняті»,Оскар Уайльд.
*КМДШStory – cерія життєвих історій про талановитих людей, що творять майбутнє разом з КМДШ. Більше цікавих історій про тих, хто працює поруч шукайте за хештегом #кмдшstory
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
