Як батькам філософствувати із дітьми

Про важливість спілкування батьків зі своїми дітьми та про побудову правильного діалогу розповідає експерт міжнародних програм з філософії, викладач курсу «Філософія» у КМДШ_Київ – Надія Адаменко.

Існує два розуміння філософії –

1) академічна чи «професійна» та 2) «аматорська» філософія (або філософствування).

Людина, яка читає класичну художню літературу, не обов’язково повинна бути знавцем академічної історії літератури. Той, хто у повсякденному житті приймає фінансові рішення, не завжди повинен глибоко розумітися в теорії ймовірності, статистики й актуарної математики.

Те ж саме можна стверджувати й про філософію. Той, хто замислюється про речі, явища, людей довкола себе, не завжди є експертом в академічній філософії. У іншому випадку, нам слід буде визнати майже кожну людину філософом чи викладачем філософії.

Філософствувати з дитиною означає звертати увагу не стільки на те, «що» діти думають, а «як» вони це роблять.

Працюючи з дітьми різного віку, у переважній більшості я відчуваю брак домашнього спілкування. Після усвідомлення того, що з педагогом можна говорити вільно, діти часто починають виносити «скелети з шафи» про свої особисті, не проговорені з батьками справи і турботи.

Звісно, я намагаюся навчати їх не робити цього, а пропонувати формат розмови в загальних для усіх питаннях. Цього можна було б уникнути, якби батьки змалечку плекали культуру філософування у сім’ї, знаходили час для спільного осмислення різних запитань, що виникають у дитини.

Як розпізнати, що між батьками і дітьми відбувається не просто розмова, а осмислений діалог:

Мені імпонують влучні та ясні поради французького філософа сучасності, автора багатьох книг з цієї тематики Оскара Бреніф’є. Його поради можна почитати у відкритому доступі: http://www.mamamoldova.com/10-zapovedej-dlya-roditelej-ot-vsemirno-izvestnogo-detskogo-filosofa-oskar-brenife/. Ось декілька коротких думок:

• постійно працювати над собою, плекати терплячість до своїх дітей;
• не бути «всезнайками» в усіх питаннях, надаючи дітям готові відповіді;
• навчатися позбуватися перфекціонізму;
• не завищувати власні очікування щодо своїх дітей;
• не забувати про мислення, віддаючись емоціям цілком та повністю;
• навчати бути правдивими у своїх відповідях щодо до себе самих, не виправдовувати себе і ситуації;
• не ускладнювати речі; немає поділу на доросле, (отже, «складне») і дитяче (отже «просте»);
• не пояснювати речі, явища, ситуації до того, як дитина запитає, підштовхувати до запитань;
• навчатися гнучкості мислення і дій;
• не ставитися до мислення дитини з жалем, якими б дискомфортними не були обставини.

На мою думку, педагоги та батьки повинні тісно співпрацювати, це вкрай важливо. Було б навіть цікаво роз’яснити батькам запропоновані Оскаром Бреніф’є поради, разом вибудувати гіпотези, перспективи можливих дій, а також можливих інших порад, які вже будуть актуальні для конкретного класного колективу.

Яку користь приносить філософствування для розвитку дитини? Чому це так важливо

Сьогодні освіта все більше орієнтується на розвиток компетентностей – критичного та креативного мислення, командної роботи, логічної аргументації тощо. Разом з тим, важливими залишаються результати навчання з різних предметів. Філософія дозволяє подивитися на все це з позиції «цілого», вона збалансовує, не допускає зсуву в сторону виключно набуття знань або тільки компетентностей.

Для малих дітей будь-яка деталь цього світу, матеріальна чи духовна, є імпульсом до філософського запитання. Саме тому я вважаю, що будь-яке запитання «чому?» вже філософське.

Важливим є те, як дорослі здатні втамувати подібні запитання. Іноді батьки дають готові енциклопедичні відповіді. Але філософствувати з дитиною означає провокувати самостійно шукати істину. І чим більше такої провокації, тим більше дитина здатна цікавитися усім, аналізувати інформацію, створювати цікаві ідеї.