432
Змінила 12 шкіл, любила історію, вмію адаптуватися. Моя шкільна історія_#1. Лариса Гарсіа
Як часто ви просите батьків чи знайомих розповісти про їх шкільні роки? Насправді це буває дуже захопливо! Ми вирішили започаткувати цілу рубрику, де дорослі будуть згадувати та розповідати свої шкільні історії. Цікаво ж, як навчалися наші мами, тати, з якими труднощами вони зіштовхувалися, які – ситуації траплялися в їхньому шкільному житті.
Лариса Гарсіа, мама п’ятикласниці Мирослави у КМДШ_Київ
Я навчалася в 12 різних школах. Тому моя шкільна історія, а точніше історії, дуже цікаві. Особливо те, що пов’язане з адаптаціями, адже вони були досить різними.
Я виросла в Мексиці і здебільшого навчалася у приватних школах. Лише в один з років ходила до державної школи, і враження в мене не найкращі. Це наче холодний душ. Адже все було іншим – обладнання, якість викладання, елементарно, канцтовари. І це була єдина школа, де мене не прийняли, бо сприймали чужою, не такою як всі, хоча я намагалася завжди бути доброзичливою. Пам’ятаю, що мене одного разу вирішили покликати на день народження з усіма однокласниками, але потім перестали, я часто на перервах гуляла одна. До мене у школі було якесь вороже ставлення.
Друга, теж досить складна адаптація була, коли ми на декілька років переїхали до Радянського Союзу. Пам’ятаю, інші діти в прямому сенсі нас торкалися, чіпали за одяг, адже ми були першими іноземцями в їх житті. Однокласники часто запитували нас, як перекладається те чи інше слово іспанською. Здебільшого це були нецензурні слова, що мене також дуже здивувало.
Дуже злякала їдальня, це дійсно сумно. До речі, в Мексиці нас не годували в школі, ми обідали вдома, адже навчання закінчувалося о 13-14:00. В школі було лише затишне кафе, де ми могли купити якісь смаколики.
З цього шкільного досвіду можу зробити висновок, що клімат у класі – це надзвичайно важливо, за цим мають слідкувати професіонали. Чудово, якщо вчитель чи тьютор приділяють увагу гармонічній взаємодії між дітьми. Зараз я бачу як за цим слідкують у класі моєї доньки і справді радію.
Найяскравіші моменти шкільних років, звісно, з Мексики. Я любила навчатися, особливо любила читати, навіть газети. Тут важливо відмітити, що тоді небагатьох дітей в Мексиці привчали до читання. А тим більше читання новин, газет, про політичні чи економічні новини – взагалі рідкість.
В школі я була знаменитою тим, що багато читала та знала. За мною навіть закріпилася така фраза: «Ти все знаєш, а якщо чогось не знаєш, то ти це створюєш».
Так от, пам’ятаю урок історії в старших класах. Вчитель нам запропонував завдання: «Давайте пригадаємо, що відбувалося у світі в перші 20 років XX століття.» У класі – мовчання.
Тоді викладач говорить: «Гарсія, відповідай!» І я почала: пригадала всі події цих років, революції, Першу світову війну. Викладач повернувся до мене з виразом на обличчі – «нічого собі!». Пам’ятаю, як відчувала себе героїнею, взяла і так легко відповіла, наче з’їдаю це на сніданок щодня. Потім, коли вийшла на перерву, всі підходили до мене, хвалили, вітали, пишалися мною. Мені це дуже подобалося.
Зі свого досвіду навчання у дванадцяти різних школах можу сказати, що навчальним закладам треба зосереджувати увагу на тому, щоб стимулювати учнів до самостійної адаптації. Адже багато приватних шкіл створюють занадто тепличні умови для дітей. Життя прекрасне, але інколи складне, і потрібно трішки «загартовувати» дітей.
Мені подобається, що моя донька Мирослава така “запальничка”, організатор, борець за справедливість, завжди придумує різні ідеї, вміє їх втілювати в життя.
Дуже імпонує, що школа КМДШ дає можливість організувати щось самостійно, в класі, наприклад. Взагалі для мене як для мами важливо, щоб моя дитина була активною у школі, пробувала себе в різних напрямках, отримувала досвід, брала участь в різних подіях, словом – різносторонньо розвивалася.
Також хочу відмітити, що в дітях важливо розвивати адаптивність. Ця навичка в житті мені допомогла найбільше. Криза – адаптуюся, процвітання – чудово, також адаптуюся. Думаю, що вміння змінюватися та адаптуватися, а не «обростати корінням» – це супер-навичка.
Все постійно змінюється, тому потрібно вміти змінювати свої звички за потреби, а інколи і погляди. Єдине, чого не варто міняти – це те, що таке добре, а що таке погано. Маю на увазі цінності, стержень. Все інше має бути гнучким.
Цінності КМДШ – мабуть, найголовніша причина, чому я сюди прийшла та чому тут лишаюся. Вважаю, що без цінностей неможливо будувати не те що школу, неможливо будувати сім’ю, дружбу, відносини, місто, країну, націю та навіть планету. Все завжди повинно будуватися навколо цінностей. Це орієнтир.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
